Давнє

[deilf]

Ми знов побачились -
на острові, куди
Лише птахи дорогу знають
зустріч
Нам влаштували певно ті,
хто разом
Звели колись Ізольду
і Тристана.

В долині,
повній чарами й туманом,
де осінь величава і весела
весна в одному танці поєднались
серед квітучих яблонь і дерев,
обтяжених плодами, ми стояли.

На тебе надивитись я не міг,
і ти..
своїх очей не відводила...
О дивний смак прадавнього зілля!
Невичерпний той келих,
що із нього
Пили колись Ізольда
із Тристаном...

Міцне питво!..Один ковток - і серцю
Смерть краща за життя,
коли...без тебе.
Безмежну радість і безмежну муку
(одне за одне - плата незамінна!)
Цей келих поєднав в собі назавжди...

Та ледь вуста до трунку доторкнулись,
Як зникло все одразу -
певно жарт
то був жорстокий тих,
хто насміявсь
колись і над Ізольдою
з Трістаном...