(no subject)

Інколи
доводиться
позбавлятись своїх мрій
як от наприклад
оцеї
останньої
котра так довго
намагається
переконати серце
в абсолютній
невипадковості
тих кількох
наших зустрічей
наприкінці зими...

Але як
зважитись
і викинути її
геть
коли вона так схожа
на маленьку дівчинку
що колише
у рученятках
своє іграшкове
звірятко
наспівуючи йому
пісеньку
про Доброго
чаклуна?...

І що робити
коли
вона
зупиняє мене
кожного разу
на кінцевій станції
метро
тій
де ми бачились
наприкінці зими
і змушує
стояти
і вдивлятись
в перехожих
один за одним
пропускаючи потяги
і благає
пошепки
а може
заклинає
чи ба
навіть без слів
„ще мить
ще хвилинка
і Вона
з’явиться
з’явиться неодмінно
хіба
кілька хвилин
часу
Її
не варті
хіба ж ні?”

що
що мені робити
з нею?
Інколи
треба
позбавлятись своїх мрій
...."