(no subject)

Вчера в какой-то момент времени в Киеве шёл мелкий моросящий дождик. Мне было совсем неохота открывать свой большой семейный зонт. Благодаря этому капли стали танцевать по моей коже лица и рук. Мне стало так приятно и так радостно! Тут же вспомнилась глава из "Пророка", которую я и привожу ниже :)

ПРО ОДЯГ

І спитав ткач:
- Скажи нам про Одяг.
І він відповів:
- Ваш одяг приховує більшу частину вашої краси, але не ховає потворності.
Ви шукаєте в одязі свободу усамітнення, але знаходите лише вуздечку і ланцюги.
Якби ж ви могли зустріти сонце і вітер вашою шкірою, а не одежею!
Бо подих життя – у сонячному світлі, и рука життя – вітер.

Деякі з вас кажуть: „ Це північний вітер зіткав одяг, котрий ми носимо”.
А я кажу: так, це був північний вітер.
Але сором був йому за ткацький верстат, і слабкість м”язів – ниткою.
І, коли праця його дійшла кінця, він сміявся у лісі.
Не забувайте, що сором”язливість – щит від очей непристойності.
А коли непристойністі більше не стане, чим буде сором”язливість, як не путами і засміченністю розуму?
Не забувайте, що земля насолоджується відчуттям ваших босих ніг, і вітри прагнуть бавитись вашим волоссям.

Дж. Кахліль Джебран, „ПРОРОК”
(Пер.Deilf)

А дальше на русском (для тех, кто украинского не понимает:( )
( Read more... )